Без тормозов

Ветер, я помню ветер. Он наполнял мои уши, когда я мчался вниз по холму, как ощущение того, что ты снаружи самолета. Я заставил себя поднять голову и выпрямить спину; я готовился к тому, что будет дальше. Я сжал руками липкую изоленту, которая обматывала рукоятки руля моего мотоцикла, пытаясь заставить себя оставаться в настоящем. Страх побеждал, и я был на грани того, чтобы потерять контроль.

Мой разум требовал порядка, так как он знал, что травма неизбежна, но как это произойдет, было неясно. Мне нужно было выбрать как причинить боль: врезаться в гаражную дверь дома внизу холма и рисковать пробить листовой металл, порезав себя на кусочки, или просто выбить все зубы и сломать руки. Раньше я не испытывал такой паники, по крайней мере, не целиком. Или может продолжать ехать вниз по холму и рискнуть судьбой в лесу. Изображение, того как я напарываюсь на что-то, промелькнуло в моем сознании. Я уже причинял себе вред: выбивал зубы, зашивал подбородок восемью стежками, ломал все пальцы на правой ноге. Но это, это было первобытным, мое тело знало, что оно пострадает и что я к этому не готов, так как оно уже рассчитало по моей скорости и неизбежному удару.

Воздух напомнил мне ощущение на американских горках, когда ты мчишься вниз по самому высокому склону, но прямо перед бедой вспоминаешь, что ты прикреплен к стальной тележке. Я не был в безопасности, и не был застрахован. Мое тело приняло решение раньше разума. Моя правая нога поднялась с педали на планку, соединяющую сиденье мотоцикла с рамой, а затем одним плавным движением я перелетел через руль, который я сжимал так сильно, что он исчез позади меня, когда я взлетел вверх.

Теперь уже не было пути назад. Мое зрение начало темнеть, когда я почувствовал, что мое тело начинает падать вниз из воздуха. Я увидел свою сестру, ее лицо было окрашено диким выражением изумления, затем мое зрение потемнело. Я услышал хлопок, за которым последовала красная вспышка, которая вернула мне зрение. А затем пришла боль, которую я никогда не забуду.

Вітер, я пам’ятаю вітер. Він забивав мої вуха, коли я мчав вниз по пагорбу, немов відчуття того, що ти зовні літака. Я змусив себе підняти голову і випрямити спину; я готувався до того, що буде далі. Я стиснув руками липку стрічку, яка обмотувала ручки керма мого мотоцикла, намагаючись змусити себе залишатися в теперішньому. Страх перемагав, і я був на межі того, щоб втратити контроль.

Мій розум вимагав порядку, оскільки він знав, що травма неминуча, але як це станеться, було незрозуміло. Мені потрібно було вибрати, яким чином завдати болю: врізатися в гаражні двері будинку внизу пагорба і ризикувати пробити листовий метал, порізавши себе на шматочки, або просто вибити всі зуби і зламати руки. Раніше я не відчував такої паніки, принаймні, не цілком. Або продовжувати їхати вниз по пагорбу і ризикнути усім у лісі. Картини того, як я наражаюся на щось, промайнуло в моїй свідомості. Я вже завдавав собі шкоди: вибивав зуби, зашив підборіддя вісьмома стібками, ламав всі пальці на правій нозі. Але це, це було первісним, моє тіло знало, що воно постраждає і що я до цього не готовий, оскільки воно вже розрахувало за моєю швидкістю та неминучим ударом.

Повітря нагадало мені відчуття на американських гірках, коли ти мчиш вниз по найвищому схилу, але прямо перед бідою згадуєш, що ти застрахований і все добре. Я ж не був у безпеці, і теж не був застрахований. Моє тіло прийняло рішення раніше за розум. Моя права нога піднялася з педалі на планку, що з’єднує сидіння мотоцикла з рамою, а потім одним плавним рухом я перелетів через кермо, яке стискало мене так сильно що він щез коли я злетів вперед.

Тепер дороги назад не було. Мій зір почав зникати, коли я відчув, що моє тіло падає вниз з обіймів прохолодного повітря. Я побачив свою сестру, її обличчя було розмальоване диким виразом здивування, потім мій зір зник. Я почув тріск, за яким наслідував червоний спалах, що повернув мій зір. Потім прийшла біль, яку я ніколи не забуду.

Тысяча Разных Цветов

Когда я смотрю на лиственный пейзаж,

Глаза мои встречают горящие цвета.

Оранжевый и красный за километры от меня,

Ведь я ещё не знал, что это был лишь маскарад.

Когда я бреду по опавшей листве,

Тысяча разных цветов окружает меня.

Оранжевый и красный, a также желтый из пастели,

И те коричневые тона, которых я ещё не знал.

А иногда я смотрю и забываю,

Что видишь ты, и то, что есть на самом деле,

Оказывается совсем другим.

Но я не прошу тебя не говорить и не делиться,

Каким ты есть на самом деле, своими чувствами,

Твоими мыслями — ведь просто знай.

В каждом из нас намного больше,

Чем он хочет показать.

Тисяча Різних Кольорів

Коли дивлюсь на листяний пейзаж,

Я споглядаю тисячі палаючих відтінків.

Усе оранжеве, червоне, но так далеко

А я ще геть не знав, що то був лише маскарад.

Коли стою я між опалим листям,

Тисяча різних кольорів оточує мене.

Оранжевий, червоний, пастельно жовтий,

І ті коричневі тони, які я ще не знав.

А іноді я дивлюсь і забуваю,

Що бачиш ти, і те, що є насправді,

Насправді зовсім різне.

Але я не тебе благаю не ділитися,

Яким ти є насправді, своїми почуттями,

Твоїми думками — адже просто знай.

В кожному з нас набагато більше,

Ніж він хоче показати.

“Mil Colores Diferentes”

Mientras miro el follaje del paisaje,

Una multitud de colores llameantes se encuentra con mis ojos.

Todo parece anaranjado y rojo y a kilómetros de distancia,

No sabía que era un gran disfraz.

Porque cuando me paro entre las hojas que caen Mil colores diferentes me rodean.

Sí, rojo y anaranjado, pero también amarillo melocotón,

Los tonos marrones que antes no veía.

A veces miro y miro y olvido Que lo que se ve y lo que hay Resulta ser lo contrario.

Pero no te pido que compartas

Tu interior, tus sentimientos, pensamientos… Sólo que lo sepas.

Hay más en alguien de lo que le importa mostrar.

Моя жизнь как грязнаю дорогу, извивающуюся среди холмов Вермонта. Я прорываюсь вверх по долгому крутому холму, но не наслаждаюсь видом, потому что слишком устал. Ровные участки моей дороги имеют достаточно ям иаздражающих бугров — бам, бам, бам, БАМ! Этого достаточно, чтобы держать меня на ногах, но не настолько, чтобы утомить меня. Я ловлю вдохновение, спускаясь с холма; это похоже на плавание в пруду в долгие летние вечера и на домашнее мороженое, разделяемое с братьями и сёстрами. Живописные зеленые горы танцуют передо мной, ветер шумит в моих волосах. Некоторые дни это путешествие тяжело, а другие — прекрасно. И это нормально. Главное, что вы продолжаете верить в себя.

Моє життя схоже як гірська дорога, що вививається серед пагорбів Вермонту. Я Їду вгору по довгому крутому пагорбу, але не насолоджуюся видом, оскільки надто втомився. Рівні ділянки мають саме стільки ям і дратуючих горбів — бам, бам, бамп, БАМ! Цього досить, щоб тримати мене на ногах, але не настільки, щоб виснажити мене. Я ловлю подих, спускаючись з пагорба; це схоже на плавання в ставку в довгі літні вечори і на домашні морозиво, яке я ділюся з братами і сестрами. Живописні зелені гори танцюють переді мною, вітер перебирає моїм волоссям. У деякі дні ця подорож важка, а в інші — прекрасна. І це нормально. Головне, що ви продовжуєте вірити в себе.

“Como un Camino de Tierra de Vermont”

Mi vida es como un camino de tierra que serpentea por las colinas de Vermont. Pedaleo por las largas y empinadas colinas, pero ni siquiera disfruto de las vistas porque estoy agotado. Los tramos más llanos tienen suficientes baches y crestas molestas: ¡baches, baches, baches, baches! Es suficiente para mantenerme en alerta, pero no tanto como para agotarme.

Recupero el aliento bajando la colina; es como nadar en el lago en las tardes largas de verano y compartir un helado casero con los hermanos.

Las montañas de un verde vibrante bailan frente a mí y el viento me silba en el pelo.

Algunos días este viaje es duro y otros es hermoso. Y no pasa nada. Siempre que sigas creyendo en ti mismo.

Вторичные Шрамы

Разочарованное одиночество, лживая концепция любви,

Синяки на моем мозге там, где ты касался,

Корки, рваные под дыханием твоим,

Искаженная любовь, испорченная как протухшее молоко.

Доверие, которое ты читал мне, как сценарий с твоей ладони, размазанное и полное лжи.

Ложь.

Ложь.

Лжец.

Лая, чёрт возьми.

Ты лгал.

Я…

Я до сих пор покрываюсь оспой при мысли о том, что ты это сделал.

Я не могу смотреть.

Я не буду смотреть.

Пропасть между моим заживлением и моей болью слишком велика, чтобы перейти.

Но твои пальцы всё ещё вонзены в мою плоть,

Боль, вонзенная в то, что должно было быть удовольствием.

Я не могу на это смотреть, не видя этого образа,

Видя то, что ты вынудил меня делать.

Разрывы, которые ты оставил, потому что тебе было всё равно на то, что, кто и как мне было нужно,

Но главное, что я была полезна и измучена, меня было легко использовать.

Шрамы, которые ты жёг, царапал и нарисовал на мне, потому что я не могла сказать нет.

Шрамы, которые я несу на своем мозге, позвоночнике, в сердце.

Вторинні Шрами

Розчарувана самотність, обманута концепція кохання,

Синці на моєму мозку, там де ти доторкався,

Шорсткі корки, рвані твоїм подихом,

Перекручене кохання, загірше, ніж протухле молоко.

Довіра, яку ти читав мені, як сценарій зі своєї долоні, розмазана і повна брехні.

Брехня.

Брехня.

Брехун.

Брехаючи, чорт візьми.

Ти брехав.

Я…

Я все ще покриваюся мурашками по шкірі при думці про те, що ти це зробив.

Я не можу дивитися.

Я не буду дивитися.

Розрив між моїм зціленням і болем занадто великий, щоб його перетнути.

Але ти твої пальці все ще глибоко в моїй шкірі.

Біль, просочилась у те, що мало б бути насолодою.

Я не можу дивитися на це, не бачачи той образ,

Бачачи те, що ти змусив мене робити.

Рани, які ти залишив, тому що тобі було байдуже на те, що, хто і як мені було потрібно,

Але головне, що я була корисна, виснажена, і що зі мною було легко обходитися.

Шрами, що ти палив, дряпав, і намалював на мені, тому що я не могла відмовити.

Шрами, що я несу на своєму мозку, хребті, у серц

Вив,

Это странно, что ты приходишь ко мне ночью,

Потому что ты —солнечный луч, пробивающийся сквозь облака на закате.

Ты —лекарство для теней, которые гоняют меня туда и сюда,

Сладкий вкус, который можно проглотить.

Ты не похож на ни одно существо, которое я знаю.

Загадка, открытая книга, образец.

Что бы ты сказала, если бы я сказал тебе, что думаю о тебе часто?

Что ты —первая, с тех пор как я сделал выбор

Встать…

Из тьмы,

Жаждя воздух из моего утопления.

Какой свет ты приносишь, несмотря на свою собственную тьму.

Звёздный свет на небе, который говорит мне, что я в неволе,

Но цепи больше не держат меня.

Вів,

Дивно, що ти приходиш до мене вночі,

Тому що ти —сонце, що пробивається через хмари на заході.

Ти — ліки від тіней, які гонять мене туди і сюди,

Солодкий смак, який можна проковтнути.

Ти не схожа на жодну істоту, яку я знаю.

Таємниця, відкрита книга, образець.

Що ти сказала б, як я б сказав тобі, що думаю про тебе часто?

Що ти— перша, з того часу як я зробив вибір

Встати…

З темряви,

Жадати повітря з мого втоплення.

Яке світло ти приносиш, незважаючи на свою власну темряву.

Зіркове світло неба, яке говорить мені, що я в неволі,

Але ланцюги мене вже не тримають.

Сезонная Работа

Живя внизу по улице. По другую сторону автострады,

Моё сердце бьётся, пробираясь сквозь эту жару Стоктона.

Чтобы встретиться с тобой, хоть на минуту твоего дня.

Проезжаю дорогу, знакомую, но презренную,

Открывающую сокровища этой частой поездки,

Ищу твою солнечно-целованную кожу, такую прелестную.

Танцую в своих сапогах, мазанных куриным жиром, подвижно.

Сезонна Робота

Живучи внизу по вулиці. З іншого боку шосе,

Моє серце б’ється, пробираючись через цю спеку Стоктона.

Щоб зустрітися з тобою, хоч на хвилину твого дня.

Проїжджаю дорогою, знайомою, але прикрою,

Відкриваючи скарби цієї частої поїздки,

Шукаю твою сонцем поціловану шкіру, таку чарівну.

Танцюю у своїх чоботях, змащених курячим жиром, рухливо.

“Trabajo de Temporada”

Viviendo al final de la calle. Al otro lado de la autopista

Mi corazón palpita, pisoteando este calor de Stockton.

Para encontrarme contigo, por una fracción de todo el día.

Tomando un camino que es familiar pero deplorable,

Revela los tesoros de este viaje frecuente Buscando tu piel besada por el sol, muy adorable.

Bailando en mis botas de grasa de pollo, jiving

Студент-психолог

В этих ограниченных стенах я нашел свой

Завтрак у Тиффани

между занятиями, без отвлекающих факторов.

Открытие через страницы, врожденное, как

Заводной апельсин,

находя голос этих авторов.

Зовущий и шепчущий, восхищающийся, как

Кошка на раскаленной крыше,

серендипность к последней обложке.

В погоне за следующим приключением,

Трамвай “Желание”,

поездка, которую я совершу дальше,

Прежде чем мне придется вернуться к нечестивым учебам.

Студент-психолог

У цих замкнених стінах я знайшов свій

Сніданок у Тіффані

між заняттями, без відволікаючих факторів.

Відкриття через сторінки, вроджене, як

Механійчний апельсин,

знаходження голосу цих авторів.

Викликаючий і шепочучий, захоплюючий, як

Кішка на розпеченому даху,

серендипність до останньої обкладинки.

В погоні за наступною пригодою,

Трамвай “Бажання”,

поїздка, яку я здійсню далі,

Перед тим як мені доведеться повернутися до небожественних навчань.

Entre estas paredes encerradas encontré mi Desayuno en Tiffany’s

entre clases, sin distracciones.

El descubrimiento a través de las páginas, innato como La Naranja Mecánica.

Encontrando la voz de estos autores. Llamando y susurrando, admirando como un La gata en el tejado de zinc ardiente Serendipia por la cubierta final.

Persiguiendo mi próxima aventura, Un tranvía Ilamado Deseo

El viaje que daré a continuación

Antes de tener que volver a los estudios impíos.